Альтернативний погляд у майбутнє. У Луганську пройшов IV кінофестиваль <<Тридцять друге травня>>

 Ніч на 4 червня Луганську запам'ятається надовго: люди, що влізали на ліхтарі, опівнічний театр вогню, величезний парус екрану, розтягнутий на центральній алеї парку, і потужний промінь проектора, що оживляє абсолютно різні, шокуючі атмосферністю фільми IV Фестивалю соціальних юнацьких фільмів «Тридцять друге травня».

Створений як громадянська ініціатива правозахисних і культурних активістів, фестиваль поступово став сприйматися шанувальниками некомерційного кіно, як «Луганський Вудсток». Сотні і сотні людей, незалежно від віку, соціального стану, музичних та політичних уподобань, кожен рік сідають на теплі плити алей, у високу степову траву і навіть на дно величезного, давно занедбаного фонтану Скверу Пам'яті, щоб знайти відповіді на питання, які не прийнято ставити вголос.

«Фестиваль «Тридцять друге травня» – це розмова про проблеми, на які прийнято закривати очі. Ми навмисно зробили фестиваль таким: шокуючим і неоднозначним. Подивіться навколо – люди приголомшені побаченим, у них вже є жага дій, непереборне бажання змінювати світ. Значить, наша мета досягнута. Цього році оргкомітетом було прийнято рішення присвятити фестиваль насильству в сім'ї. Саме тому на відкритті ми показали драму Ролана Бикова про дівчинку Любу, яка кинулася у прірву від образи на світ, в якому їй не знайшлося місця. «Я більше сюди ніколи не повернусь», – крикнула вона за секунду до смерті. І цей крик повинен почути кожен. Пора зрозуміти, що насильство в сім'ї – неприпустима норма для сучасного суспільства», – ділитися враженнями один з організаторів фестивалю Ярослав Мінкін, прес-координатор Правозахисного центру «Поступ».

Фестиваль «Тридцять друге травня» – головна кінематографічне подія Луганського регіону, аналогів якій в Україні може і не знайдеться. Некомерційний фестиваль, який широко інформує громадськість про системні порушення прав дитини в Україні, концентруючи проблему насильства в сім'ї та закликає молодь до активних дій з попередження домашнього насильства та захисту його жертв, у 2011 році зібрав близько 1500 глядачів, готових пожертвувати сном і комфортом  для того , щоб розібратися в суті проблеми.

Організаторами фестивалю виступили активісти Луганського обласного дискусійного клубу інтелектуального кіно і Правозахисного центру «Поступ» та арт-групи «СТАН», чию ініціативу підтримали провідні інформаційні ресурси, правозахисні та благодійні організації, студентські та неформальні об'єднання та багато-багато інших. Інформаційними партнерами фестивалю виступили: арт-група «СТАН», Портал новин культури «Тиск світла», Інтернет-видання «Паліндром», «Луганськ. Коментарі», «Паралель медіа», «Topmedia», «Тоp.lg.ua», «ГК Луганськ», «Пропаганді – ні!», «У місті. Луганськ», КРОВГОІКПД "Юзер", «0642», «062», «Ірта-Факс», «Східний Варіант», «Досить», а також Харківська правозахисна група, «Чаплін-клуб», Молодіжний спортивний клуб «Лугань», Міжнародна Організація з Міграції та Студія «Зіна-дизайн». 
Цього року фестиваль «Тридцять друге травня» проходив у рамках проекту ЄС «Права жінок і дітей в Україні – комунікаційний компонент».


Не визнаючи неповноцінні заходи, організатори додали своєму дітищу унікальне наповнення: моторошний до німоти фільм Ролана Бикова «Я більше сюди ніколи не повернуся», який відкрив фестиваль і налаштував публіку на серйозну і тривалу розмову, замінився американської педагогічної поемою «Письменники свободи» Річарда Лагравенезе. Далі злетіла «Дзига» сибіряка Василя Сігарєва, що розповідає про дівчинку, яка до смерті любила свою матір – закінчену стерво, яка відмотала сім років за битовуху і раптом повернулася додому. Завершував фестиваль неоднозначний «Експеримент 2: Хвиля» Денніса Ганзеля, надзвичайно актуальний для сучасної України, який демонструє, як легко можна маніпулювати масами і вести людей за собою шляхом радикалізму.

«Для цього фестивалю ми відібрали фільми, не здатні залишити байдужими навіть найбільш загартованих глядачів. Наше кіно – це кіно для дорослих – людей, що усвідомлюють актуальність проблеми насильства в сім'ї. Як не дивно, на День захисту дітей прийнято вмикати дитячу музику та дарувати малятам льодяники та повітряні кульки. Ми вважаємо, що це – перший крок до замовчування проблеми. Перш за все, дорослі повинні захищати дітей від жорстокості. Наш фестиваль «Тридцять друге травня» – це можливість конструктивного діалогу, до якого ми закликаємо», – говорить директор фестивалю, голова Луганського кіноклубу Юлія Красільникова. 

Спеціальною подією фестивалю став ексклюзивний показ українських короткометражних фільмів «Ерік» і «Акбар», ініційований оргкомітетом фестивалю спільно з Міжнародною Організацією з Міграції (МОМ) в Україні. Герої фільмів «Ерік» і «Акбар» – люди різного етнічного походження, які збагатили Україну своїми артистичними здібностями і вродженим гуманізмом. Цією подією організатори прагнули підвищити рівень толерантності в молодіжному середовищі та продемонструвати таланти і різноманітність людей з різних країн, які приїхали, щоб жити і творити в Україні. 

А рівно опівночі, коли промінь проектора раптом згас, на дно фонтану вийшов театр вогню «Джокер», і, затамувавши подих, люди стежили за виставою, намагаючись хоч на трохи відволіктися від фраз маленьких героїв фільму, що сколихнули свідомість: «Мамо! Я більше сюди ніколи не повернуся ...», «І не потрібен мені їжачок ніякий навіть», «Сиділа на підвіконні і жала кнопку на настільній лампі, щоб мати бачила, що я не сплю, що я чекаю».

«Атрибутом фестивалю «Тридцять друге травня» стали рожеві браслети із кричущим вигуком «Залишайся людиною!» І хочеться вірити, що чим більше браслетів було роздано на фестивалі, тим менше насильства залишиться між близькими людьми. Розумію, це мізерно малий крок для вирішення страхітливої ​​проблеми нашого суспільства, але хочеться вірити, що ці 1500 глядачів свідчать про небайдужість. Я сюди обов'язково повернуся – перефразую я героїню фільму Ролана Бикова. Через дружелюбність, що панувала на фестивалі, через те, що кожен готовий ділитися частиною своєї ковдри з випадковим перехожим, пригощати чаєм з термоса і до ранку дивитися чудове кіно – кіно, яке об'єднує», – каже Альбіна Полякова, гість фестивалю, голова кіноклубу Луганського Інституту Культури і Мистецтв «Окіно».

Настя Сафронова, учасниця фестивалю: «Це була неймовірне подія! Дуже радує, що люди, які проводили фестиваль і прийшли на нього, дійсно стурбовані проблемою насильства в сім'ї. Особисто мені здається, що ця проблема вимагає пильної уваги й важливо те, що про неї почали говорити. Нам потрібно якомога більше таких важливих заходів, в яких панує атмосфера єдності і небайдужості!!!»